УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ: 5 тез щодо української автокефалії. Історія українських церковних розділень триває — Credo.Press

УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ: 5 тез щодо української автокефалії. Історія українських церковних розділень триває

Православну Церкву України знову штормить: візія почесного патріарха Філарета щодо збереження Київського Патріархату не знайшла підтримку в нового митрополита Епіфанія і значного числа духовенства і мирян новостворенної Церкви.

Історія Української Церкви завжди була для мене предметом зацікавлення, окрему увагу в своїх читаннях я приділяв автокефальним перегонам її православної гілки, які почалися ще у 1917 році відразу після російської Лютневої революції. Здавалося б, всі, хто сьогодні бере участь в обговоренні української автокефальної кризи, мали би також знати цю непросту історію і враховувати її в своїх оцінках. Проте сьогоднішня полеміка демонструє майже повне незнання предмету її учасниками, або — що більше імовірно — емоційне відсторонення у своїй свідомості від історичної традиції, в результаті чого прихильники “канонічної автокефалії” самі не помічають як їхні аргументи все більше і більше починають нагадувати гасла пропагандистів.

Не претендуючи на роль арбітру, дозволю собі навести кілька тез, які покликані нагадати основні моменти традиційної української православної еклезіології та зробити позицію їх сьогоднішніх прихильників більш зрозумілою. У якості підтвердження я зацитую опірні принципи, накреслені ідеологами українського автокефального руху у період 1917–2018. Незалежно від того, чи я сам їх поділяю, чи ні, я вважаю знання цієї матеріальної частини принципово важливим для прямування до порозуміння в українському міжправославному конфлікті.

І. Українська православна автокефалія має вікову історію.

Традиція українського автокефального християнства налічує вже більше століття. Неправильно було би датувати набуття автокефальності ПЦУ 2018 роком.

«З відновленням Української держави 1 січня 1919 р. український народ устами свого уряду, згідно з 17 правилом IV всесвітнього собору, проголосив автокефалію Української Церкви, відриваючи її тим від підлеглості Церкві Московській.» (Іван Огієнко. Українська церква.)

Самопроголошення автокефалії православними церквами, на думку сучасних богословів УПЦ КП, також завжди було цілком самодостатнім актом, не потребуючим затвердження ззовні.

«Історично проголошення Томосу про автокефалію – це юридичне визнання ФАКТИЧНО існуючої автокефалії» (Архієпископ Євстратій, 28 квітня 2018 р.).

«Автокефалію Церкви не випрошують, за неї борються і здобувають.» (Патріарх Мстислав прес-конференції в готелі «Київська Русь», Київ, 1992.)

«Автокефалія не надається, а визнається іншими Помісними Церквами. Право проголошення автокефалії, за наявності належних умов і підстав, однією з яких є відповідна державно-адміністративна незалежність, належить Собору Церкви, яка проголошує свою автокефалію, а право першою визнати цю автокефалію належить Матері-Церкві.» (Історико-канонічна Декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату)

Отже, згідно думки українських автокефалістів, незважаючи на історичну цінність отримання ПЦУ томосу про автокефалію від Константинопольского патріарха, у 2018 році Українська Православна Церква не стала автокефальною, а просто отримала визнання вже існуючої самостійності від одного зі старійших та авторитетніших патріархатів, вступивши з ним у спілкування в таїнствах.

IІ. Українські автокефальні Церкви ніколи не вважали себе неканонічними.

Ніколи питання вхождення до “клубу” мажоритарних Православних Церков, або так званого світового православ’я не було для автокефальних православних українців критерієм власної канонічності.

«Українська церква, залишаючись непохитно на догматичних основах православної церкви, мусить стати на шлях нового церковного будівництва з вірою в вічно животворчу силу Духа Святого в церкві і з тією думкою, що церковні канони це є корисний архів для нової творчості, а не збірник законів для виконання (...)» (Митрополит Василь Липківський. Відродження Церкви в Україні 1917-1930.)

«Київський Патріархат визнає всі канонічні правила, авторитет яких визнаний Повнотою Православної Церкви, та застосовує їх у практичній розбудові церковного життя. Київський Патріархат категорично відкидає звинувачення на його адресу у “неканонічності”.» (Історико-канонічна Декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату)

«УПЦ Київського Патріархату – справжня Помісна Православна Церква українського народу, яка зберігає і проповідує православне віровчення та дотримується у своєму житті канонів і звичаїв Вселенського Православ’я.» (Історико-канонічна Декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату)

ІІІ. Сопричастя помісної Церкви з іншими помісними Церквами не є ані ознакою канонічності, ані необхідною умовою православності.

Як продовжувач традиції УАПЦ, УПЦ Київського Патріархату ніколи не вважала себе неблагодатною, або якимось чином обмеженою чи неповноцінною через відсутність визнання іншими помісними Православними Церквами.

«Ми відкидаємо будь-які спроби видати адміністративну єдність з певним визнаним церковним центром, як головну умову визнання належності до єдиної Христової Церкви. Приналежність Київського Патріархату до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви визначається правильним і православним сповіданням істини, переданої Господом Ісусом Христом через Апостолів всім, хто вірує в Нього, а не адміністративною єдністю з Московським або іншим Патріархатом.» (Історико-канонічна Декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату)

Відповідно, набуття сопричастя з іншими помісними Церквами внаслідок визнання автокефального статусу УПЦ не вважалося ключовим еклезіологічним моментом, який впливав би на щось сутнісне:
«Що дає Церкві й державі набуття автокефалії? На спасіння людей цей статус безпосередньо не впливає, але дозволяє церкві якнайкраще реалізуватися.» (Патріарший намісник митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній. Газета по-українськи, 27 квітня 2018.)

IV. Проголошення статусу патріархату не потребує дозволу в інших помісних Церквах.

УАПЦ, а згодом і УПЦ КП вважали та проголошували себе повноцінною Православною Церквою, що має патріаршу гідність.

«Як Перший Патріярх Київський і всієї України УАПЦ і митрополит УАПЦ в США, як віком найстаріший Ієрарх і смиренний слуга Божий, закликаю усіх Вас, отців духовних і владик, задля Господа Бога нашого, задля вашого майбутнього і ваших дітей: допоможіть суверенній Україні в будівництві вільної і ні від кого не залежної держави, допоможіть Об’єднаною Православною Церквою з власним, вами обраним Патріярхом.» (Заповіт Патріарха Мстислава)

Цілком можна виправдати відмову від раніше проголошеного патріаршого статусу необхідністю набуття його визнання від матірної Церкви Константинополя, або Вселенського собору. Але так само мають право на життя і обґрунтовані невдоволення відмовою від вже існуючого статусу Української Церкві. Люди, які називають новий лад кроком назад у автокефальному церковному будівництві, мають підстави відстоювати свою позицію, і це саме по собі не є “гріхом розколу”, як зазвичай окреслювали всі українські автокефальні ініціативи представники опонуючих Церков. Роки терпінь і переслідувань, мучеництва і сповідництва діячів українського автокефального руху не мають зневажатися його сучасними вигодонабувачами.

«Визнаймо спочатку себе самі, а потім нас визнає ввесь світ.» (Промова патріарха Мстислава до вірян під час інтронізації, Київ, листопад 1990.)

V. Ціль української автокефалії — повна церковна незалежність.

На думку першого українського православного патріарха, отримання визнання від інших помісних Церков не може вважатися ціннішим за повну церковну незалежність. При цьому, не має принципової різниці, з ким пов’язана церковна залежність — з греками, чи з росіянами:

«Ми дбаємо, щоб суверенітет нашої Церкви був не лише звуком, а й дією. Ми не хочемо, щоб нами керували й торгували інші Церкви, як це було сотні років.» (Заповіт Патріарха Мстислава)

Варто відзначити, що теперішній патріарх УПЦ КП Філарет протягом свого життя змінював свою позицію щодо всіх цих питань, але відтоді як він очолив Українську автокефальну Церкву, його погляди стали збігатися з її віковою еклезіологічною традицією: «Тому будемо і далі боротися за Єдину Помісну Українську Православну Церкву, незалежну ні від Москви ні від Константинополя» (промова під час святкування пам’яті священномученика Макарія, Київ, 14 травня 2019). Можна критично ставитися до нього особисто, але завжди треба пам’ятати, що так само як він не є автором української автокефалії, він також не є ні єдиним, ні першим промотором її принципів.

А значить, історія буде продовжуватися. Аж допоки українські православні не об’єднаються.

Михайло Шелудько,
для Порталу "Credo.Press"

Опубликовано: 12.06.2019 в 11:15

Рубрики: Лента новостей, Українська версiя



Пожалуйста, поддержите "Портал-Credo.Ru"!

Всего комментариев: 1

  • Автор: Артем Добавлено Июнь 12, 2019 в 19:27

    Остання фраза дещо лукава. Мало б звучати "розділення будуть продовжуватися".

    Як на мене, статус патріархату - не така вже й велика цінність, щоб нею не пожертвувати заради загального визнання. Тим більше, що це тимчасово, і після визнання цілком можливо знову поставити це питання. Той же Константинополь це прямо визнавав. І так гадає більшість вірних колишньої УПЦ КП. А от для Філарета власний білий куколь важливіший за визнання всієї структури. Більше того, важливіший за саму по собі єдність Української Церкви, яку він розколює заради збереження свого титулу і особистої влади. На жаль.

    Ответить

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован.

В сюжете:

  1. "Патриарх Варфоломей просил Зеленского ускорить ликвидацию Киевского патриархата", - сообщил Патриарх Филарет (Денисенко)
  2. Александрийский патриархат фактически признал ПЦУ
  3. Глава синодального Отдела РПЦ МП уподобил "петуху и кукушке" иерархов ПЦУ и Константинопольского патриархата, встретившихся в Париже
  4. Спикер ПЦУ архиепископ Евстратий возглавил литургию в парижском кафедральном соборе
  5. МОНИТОРИНГ СМИ: «Каменный век» постсоветского православия. Татьяна Деркач о "развороте тренда" на переход из УПЦ МП в ПЦУ
  6. МОНИТОРИНГ СМИ: «Вы думаете, что Святая Гора - проходной двор вашего дедушки?» - священник Вселенского патриархата митрополиту Запорожскому УПЦ МП Луке
  7. Синод Элладской архиепископии признал право Вселенского патриархата на предоставление автокефалии ПЦУ
  8. Патриарх Филарет (Денисенко) подал иск о защите чести и достоинства против бывшего спикера УПЦ КП архиепископа Евстратия
  9. МОНИТОРИНГ СМИ: "Если бы Филарету позволили уйти с Объединительного собора ‒ он бы проиграл": митрополит Макарий (Малетич), бывший предстоятель УАПЦ
  10. МОНИТОРИНГ СМИ: Патриарх Филарет: "Я сейчас думаю не о преемнике, а о том, как утвердить и увеличить Киевский патриархат". Новое большое интервью восстановителя УПЦ КП
Главные новости

МЫСЛИ: Сергей Бычков. ПАРИЖ – НЕ ДУБНА! Новое путанное письмо архиепископа Иоанна (Реннето) как повод задуматься о его адекватности

Все смешалось в сознании новоиспеченного архиепископа Дубнинского Иоанна (Реннето), как видно из прилагаемого ниже документа. Перейдя под омофор РПЦ МП, ...
Подробнее

ДОКУМЕНТ: Их уже 141... Список клириков, подписавших открытое письмо против политических репрессий в России, по состоянию на утро 20 сентября

Протоиерей Олег Батов, клирик храма Успения Пресвятой Богородицы на Успенском вражке (Москва). Протоиерей Александр Борисов, настоятель храма свв. бесср. Космы ...
Подробнее

Полиция задержала шамана, который идет в Кремль изгонять Путина

На границе с Иркутской областью полицейский наряд задержал якутского шамана Александра Габышева, который называет президента России Владимира Путина злым духом ...
Подробнее

ДОКУМЕНТ: "Не покупайте ценой временного благополучия бесславия уже здесь и лишения части в Церкви небесной". Открытое письмо Андрея Зубова Вахтангу Кипшидзе (из ОВЦОиСМИ МП)

Дорогой Вахтанг, я пишу к Вам как к заместителю Отдела РПЦ, осудившему и, фактически, с высмеявшему клириков нашего Патриархата, обратившихся ...
Подробнее

РЕПОРТАЖ: Денежниковское исповедание: версия-2019. Под Москвой прошел представительный Поместный Собор ЦРО ИПЦ под председательством Схимитрополита Серафима

По Уставу, зарегистрированному российскими государственными органами, раз в пять лет должен собираться Поместный Собор Централизованной религиозной организации Истинно-Православная Церковь (ЦРО ...
Подробнее

ДОКУМЕНТ: "Исполняя пастырский долг печалования...". Открытое письмо клириков Московского и Константинопольского патриархатов в поддержку задержанных по "московскому делу"

«О, человек! сказано тебе, что – добро и чего требует от тебя Господь: действовать справедливо, любить дела милосердия и смиренномудренно ...
Подробнее

Александрийский патриархат фактически признал ПЦУ

Иерархи ПЦУ сослужили епископам Константинопольской, Элладской и Александрийской Церквей за богослужением в храма села Осса под Салониками. Об этом говориться ...
Подробнее

РЕПОРТАЖ: Собор на рю Дарю захвачен, но лидер захвата уехал. Свежие сводки с «парижского церковного фронта»

Драматические события вокруг парижской Русской архиепископии принимают уже трагический оттенок. Сразу после внеочередной Генеральной ассамблеи архиепископии, вечером 8 сентября, архиепископ ...
Подробнее