УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ: Митрополит Київський і всієї України Філарет (Денисенко): «Я ПІДУ СВОЄЮ ДОРОГОЮ». Інтерв’ю журналу «Людина і світ», лютий 1992 року — Credo.Press

УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ: Митрополит Київський і всієї України Філарет (Денисенко): «Я ПІДУ СВОЄЮ ДОРОГОЮ». Інтерв'ю журналу «Людина і світ», лютий 1992 року

Одним з найгостріших протиріч релігійного життя сучасної України став розкол православної церковної організації та утворення паралельних, конкуруючих між собою структур – Української православної та Української автокефальної православної церков. Причина розколу полягала в тому, що в процесі національно-духовного відродження в Україні останніми роками православне населення різних її районів обрало й різні темпи відродження національного колориту своєї церкви та по-своєму вирішувало питання про підпорядкування духовним центрам. Однак з часом ці протиріччя між двома церковними організаціями почали згасати. А переломним моментом у цьому процесі став Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р., який звернувся до священноначалія Руської православної церкви з проханням дарувати їй повну незалежність відповідно до церковних традицій. Таким чином, з'явилася надія на утвердження в Україні канонічної автокефалії православної церкви, а в кінцевому рахунку – і об'єднання УПЦ та УАПЦ.

Однак, як ще раз підтвердило життя, свобода не дається легко. Прийняття рішення про надання Українській православній церкві автокефалії почало штучно гальмуватися в Москві, а це рикошетом ударило по єднанню православних в Україні й поставило церкву перед необхідністю зробити рішучий вибір.

Яким він буде? З цим запитанням редакція звернулася до предстоятеля УПЦ, митрополита Київського і всієї України Блаженнішого ФІЛАРЕТА. Пропонуємо читачам інтерв'ю керівника Української православної церкви, яке він дав оглядачеві журналу Віктору БОНДАРЕНКУ.

 

«Людина і світ»:Ваше Блаженство, минуло вже чимало часу після Собору УПЦ, де йшлося про повну канонічну незалежність церкви. Чому на поставлені Собором питання немає остаточної відповіді?

Митрополит Філарет:Проблеми, пов'язані з наданням повної канонічної незалежності Українській православній церкві, обговорювалися на засіданні Священного синоду Руської православної церкви наприкінці грудня минулого року. Було прийнято рішення про необхідність скликати з цього приводу Архієрейський собор РПЦ, однак час його проведення не був визначений. Погоджуючись з першою частиною рішення Священного синоду, ми ніяк не можемо погодитися з другою його частиною. Саме з огляду на нерішучість священноначалія РПЦ єпископат нашої церкви звернувся до патріарха Московського і всієї Русі Алексія II, Священного синоду та її архієреїв з повторним зверненням, що стосується надання нашій церкві повної самостійності. Проаналізувавши ситуацію, що склалася в нашій церкві та в православ'ї в Україні, ми в цьому документі підкреслили, що просимо розглядати наше повторне звернення не як ознаку слабкості і невпевненості, а як свідчення братерської любові й поваги до наших братів-єпископів Руської православної церкви.

 

– Чим аргументоване зволікання РПЦ у наданні повної канонічної незалежності Українській православній церкві?

– Вагомих аргументів немає. І саме тому, що їх немає, використовується випробуваний засіб – зволікання з прийняттям остаточного рішення. Однак це лише один бік проблеми. Справа ще і в тому, що весь цей час, поки ми перебуваємо в проміжному стані, з Москви на Україну ідуть вкрай негативні імпульси. Наших віруючих переконують у тому, що їх хочуть затягти в розкол, неканонічну автокефалію. Нас хочуть підвести до думки, що православний люд України не підтримає рішень нашого Собору. Нас хочуть переконати в тому, що наше рішення – це лише наслідок тиску на церкву з боку держави. Означені мною сили не розуміють, що ми знаходимося під тиском об'єктивних обставин, що склались історично. Хоча я не заперечую і того, що ми намагаємося привести церкву у відповідність із створенням незалежної України. Православна церква в Українській державі має бути незалежною. Тим більше, що історія знає аналогічні приклади. Так, Румунська чи, наприклад, Болгарська православні церкви одержали самостійність від Константинопольського патріархату саме у зв'язку з утворенням на відповідних територіях незалежних держав.

 

– Від кого йдуть згадані Вами «імпульси»?

– З Відділу зовнішніх церковних зносин Московського патріархату, яким керує митрополит Кирило, а також із Союзу православних братств, що знаходиться в Москві.

 

– Мене це дивує. Судячи з попередньої діяльності митрополита Кирила, я схильний був вважати його належним до групи прогресивно мислячих єпископів РПЦ. Згадати хоча б його ідеї щодо реформи зовнішньої діяльності церкви, системи церковної освіти чи оприлюднені ним уперше підходи до диференційованої оцінки феномена церковної унії. Потім, Ваше Блаженство, оцінюючи різне ставлення до надання повної самостійності УПЦ, Ви весь час вживаєте займенник «вони». Така деперсоніфікація вищого керівництва РПЦ залишає враження про поділ Священного синоду РПЦ на дві нерівні частини, що протистоять одна одній у питанні надання самостійності УПЦ. Виходить так, що з одного боку Ви, а з другого – решта членів синоду?

– Приблизно так і є, але, природно, решта членів Священного синоду не єдині в усіх аспектах проблеми надання нам повної канонічної незалежності. Дехто підтримує наші прагнення.

 

– Мабуть це, насамперед, стосується членів Синоду – українців за походженням чи тих, хто добре обізнаний із ситуацією в Україні, служив тут?

– Ні, саме навпаки. Найбільше розуміння наших проблем ми знаходимо в тих церковних діячів, які на собі відчули складність сучасної ситуації. Наприклад, один з постійних членів Священного синоду митрополит Володимир Сабодан – українець, служив тут, однак є активним противником повної незалежності УПЦ. А от архієпископ Кишиневський Володимир, що сам перебуває в обставинах, подібних до наших, і розуміє, що значить зберігати православ'я в нових умовах, підтримав нас. Але, я повторюю, рішення так і не було прийняте.

 

– Мене цікавить позиція патріарха Алексія в цьому питанні. В пресі з'являються здогади про можливу напруженість у Ваших стосунках з патріархом, викликану колишнім суперництвом за патріарший престол у Москві, та про можливі негативні наслідки цього для УПЦ.

– Особисто я думаю, що патріарх бачить необхідність надання незалежності нашій церкві. Однак прийняття такого рішення – акт величезної відповідальності. Це й призводить до зволікань.

Тепер стосовно напруженості, яка нібито існує у моїх стосунках з патріархом. Знаєте, так можуть говорити лише люди, яким байдужа доля церкви. Вони й наше прагнення до самостійності зводять до мого намагання одягнути білий патріарший куколь. Ці люди поширюють власну духовну ницість на всіх, у тому числі й на церковне керівництво. Природно, що вістря цих розмов спрямоване проти мене особисто. Недругам самостійності українського православ'я важливо виключити мене з процесу здобуття незалежності нашою церквою. Тоді може з'явитися бодай квола надія на те, що в цьому їй можна буде відмовити.

Патріарха обрав Помісний собор, і я, природно, погодився з його рішенням. Говорити про якесь протистояння поки що немає ніякої підстави.

 

– Чи було згадане Вами засідання Священного синоду 25-27 грудня минулого року єдиним офіційним засіданням, на якому обговорювалася ситуація в УПЦ?

– Єдиним. Синод, звичайно, збирався й раніше, але цього питання не розглядав. Активність, як я вже зазначав, проявлялася зовсім в іншому напрямі. Її результатом стало дезавуювання кількома нашими єпископами своїх підписів під повторним зверненням єпископату УПЦ з приводу надання нашій церкві повної канонічної незалежності.

 

– І багато таких єпископів?

– Їх троє. Це єпископи Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Тернопільський і Кременецький Сергій та Донецький і Слов'янський Аліпій.

 

– Чим вони вмотивовують свою позицію?

– Мотивація різна. Єпископи Сергій та Аліпій не наводять якоїсь вагомої аргументації на користь такого рішення, а просто стверджують недоцільність, з їхнього погляду, повної незалежності УПЦ. А от єпископ Онуфрій у своєму листі до мене пише: «Считаю, что в наше время Господь даровал нам возможность поставить вопрос создания единого руководящего органа для всех православных в мире, для православных Европы, где усилиями политиков успешно учреждается общеевропейский дом. Объединение всех православных – это дело Божье».

Про що тут ідеться? Він ставить питання про створення центру європейського православ'я. З підтексту зрозуміло, що таким центром мала б стати Москва. Таким чином, реанімується політичне трактування відомої ідеї «Москви – третього Риму». Зауважте, йдеться не про духовне, євхаристійне єднання, в якому ми всі перебуваємо, а про створення єдиного церковного центру та керівних органів.

Позиція цих єпископів здається ще більш дивною, коли зауважити, що всі вони українці і не вважають за потрібне відстоювати духовну незалежність свого народу. Я глибоко переконаний, що їхнє ставлення до цього питання сформувалося під стороннім впливом.

 

– Дії цих єпископів залишилися без наслідків?

– Коли нам стала відома їхня позиція, то єпископат церкви обговорив це питання і просив Синод УПЦ застосувати до них відповідні санкції. Чому так? Адже, здавалося б, це лише думки, пропозиції. Це було б справді так, якби вони не належали правлячим архієреям, за якими стоять тисячі людей. В такому випадку це вже початок розколу в самій УПЦ. Я підкреслюю – не розкол, а початок розколу.

Для того, щоб у нас було єднання і ми не ввели в оману людей, Синод, користуючись своїм канонічним правом, вирішив перемістити єпископа Онуфрія з Буковини на Івано-Франківську кафедру, а інших двох єпископів перевів з правлячих у вікарні. Оскільки Синод вважає, що вони не змогли довести свого права на самостійне керівництво єпархіями, не захищають інтересів своєї церкви, а знаходяться під впливом діячів, які не дбають про інтереси нашої церкви.

 

– Складається враження, що Івано-Франківська кафедра перетворилася на місце, куди переміщуються єпископи, позиція яких не збігається з поглядами священноначалія. Так було з митрополитом Агафангелом, а тепер з єпископом Онуфрієм.

– Ні, це не так. Просто ми вважаємо, що на Івано-Франківщині православні настроєні значно радикальніше щодо ідеї незалежності церкви на Україні. На Буковині ж у цьому питанні неоднозначна позиція є у багатьох. Це продиктовано строкатістю етнічного складу населення краю. Тут, наприклад, досить сильні прорумунські настрої. Природно, що коли ще й єпископ не матиме твердої позиції, то він, з нашого погляду, не зможе повести народ вірною дорогою.

 

– Те, про що ми говорили досі, Ваше Блаженство, більшою мірою стосувалося особистісного зрізу проблем, пов'язаних з наданням автокефалії вашій церкві. Якщо подивитися на неї ширше, то необхідно вияснити не те, на кого особисто з церковних діячів поширюється вплив митрополита Кирила чи когось іншого, хто стоїть на позиціях неділимості РПЦ, а – наскільки такий вплив може мати підтримку в масі віруючих.

– Позиції прибічників збереження підпорядкування нашої церкви іншому духовному центру досить слабкі. В Україні є лише невелика кількість введених в оману парафій, що хотіли б залишитися в юрисдикції Московського патріарха, та таких, що відносять себе до закордонної РПЦ. Це поодинокі, щоб не сказати унікальні випадки.

Слабкість промосковських настроїв у церкві підтвердив і референдум [щодо незалежності України]. Однак у церкви в цьому питанні є свої проблеми. Ті сили, що не бажають бачити УПЦ автокефальною, користуючись з людського незнання, залякують віруючих насильницькою українізацією богослужіння та всього церковного укладу. Це особливо стосується питання мови богослужіння. Люди звикли до церковнослов'янської мови, і грубі вигадки про можливу її заборону діють на людей. Це стає ще зрозумілішим, коли взяти до уваги силу традицій, що існують у церкві, та вікову звичку людей вживати церковнослов'янську мову для звертання до Бога, для молитви. Тому так хворобливо сприймається дезінформація про примусову українізацію церкви в разі одержання нею автокефалії.

 

– А звідкіля ідуть ці «імпульси»?

– Звідтіля ж, звідкіля й попередні. Вони мають певну підтримку серед тих людей, що перебувають під гіпнозом духовно-релігійних пріоритетів Москви перед Києвом і не готові до сприйняття повного церковного самоврядування.

Московська патріархія прагне зберегти не лише духовний вплив на православних в Україні. До сьогодні тут існує ставропігія РПЦ – Свято-Троїцький Корецький монастир, що безпосередньо підпорядкований Московському патріарху. Недоцільність її існування стала абсолютно очевидною, особливо після надання УПЦ самостійності в управлінні у жовтні 1990 р. Однак чомусь вона ревно оберігається. Те ж саме можна сказати і стосовно частини приміщень, що належать Одеському монастирю, де раніше зупинявся патріарх, коли приїздив на літній відпочинок. Ми, природно, не проти цього, але не розуміємо, чому ці приміщення повинні перейти у власність Московській патріархії. А намагання такі є.

 

– Чи не вбачаєте Ви, Ваше Блаженство, паралелей у ставленні Московського престолу до УПЦ та Росії до України? Маю на увазі віками сформований синдром «старшого брата».

– Зіставляючи факти, справді приходиш до такого висновку. Але я не хотів би думати, що патріарх і Священний синод РПЦ будують своє ставлення до нашої церкви на паралелях. Не хочу нікого звинувачувати в політичній заангажованості, а закликаю всіх керуватися інтересами церкви та віруючих. Хоча, як ви розумієте, реальності, що історично склалися, не можуть не впливати як на політичних, так і на церковних діячів.

 

– Не хотілося б так ставити запитання, але його так може поставити життя. Яким Ви бачите вирішення проблеми здобуття автокефалії Вашою церквою у випадку, якщо Московська патріархія не лише зволікатиме з вирішенням цього питання, але й скаже однозначно «ні»?

– Якщо вона скаже «ні», то все одно вороття до старого не буде. Ми будемо застосовувати інші, законні з точки зору канонів, заходи, щоб одержати автокефалію.

 

– Тобто апелювати до східних патріархів?

– Я не хотів би йти цим шляхом, хоча можливість така є. З нашого погляду, треба ще і ще раз апелювати до тієї церкви, до якої ми належимо в силу історичних обставин. Це більше відповідає практиці слов'янських православних церков. Але є й інша позиція. Її дотримуються Константинопольська та інші східні церкви. Вони схильні залишати право надання автокефалії іншим церквам за собою. Це розходження у трактовці складного питання вже породжувало суперечки в середовищі вселенського православ'я. Ми, природно, не хотіли б створювати ще один прецедент. Тому надіємося на позитивне вирішення нашого питання на Архієрейському соборі в Москві.

 

– Думаю, що незалежно від московського сценарію ми можемо передбачити фінальну сцену у боротьбі УПЦ за свою автокефалію. Нею стане обрання патріарха УПЦ. Якою буде модель цього обрання? Адже, як відомо, від ступеня її демократизму багато в чому залежить міцність церковного організму. Згадаймо, до якої напруги в церкві спричинили свого часу недемократичні вибори патріархом митрополита Пимена. Антидемократичність цієї процедури пустила таке глибоке коріння, що один із священиків на Івано-Франківщині напередодні виборів нинішнього патріарха Московського переконував мене в тому, що на цю посаду буде обрано митрополита Пітіріма. Основою для таких здогадів слугував той факт, що останній входив до складу керівних органів Радянського фонду культури разом з Р. М. Горбачовою…

– Ми не обговорювали цього питання, оскільки вважаємо, що воно ще не на часі. Але я хотів би звернути вашу увагу на те, що відповідно до Статуту нашої церкви її предстоятель – Київський митрополит – обирається пожиттєво. Він уже має патріаршу Грамоту, що підтверджує його одноголосне обрання на цю посаду Собором єпископів. Статут закріплює процедуру обрання предстоятеля церкви саме в такий спосіб, а не Помісним собором. Такої практики дотримується, наприклад, Константинопольська церква. Але, я повторюю, що питання це не лише не вирішене остаточно, але ще й не обговорювалось належним чином.

 

– Думаю, читачам було б цікаво знати, хто з ієрархів УПЦ може вважатися «другою особою» в церкві?

– «Друга особа» визначається тоді, коли вона сама висувається на цю роль або це місце відводиться комусь за церковною традицією, як, скажімо, в РПЦ. У нас, природно, є впливові архієреї, але офіційно ніхто з них не вважається, як ви сказали, «другою особою». В УПЦ немає навіть інституту постійних членів Синоду, що займали б у ньому місця завдяки своїм посадам. Усі архієреї беруть участь у роботі Синоду по черзі. Це більше відповідає традиціям Київської митрополії та дозволяє повніше залучити єпископів до управління церквою.

 

– Говорячи про повну самостійність православних в Україні, не можу оминути питання єдності у православному середовищі. Сьогодні її немає, а натомість маємо багатоплановий і довготривалий міжцерковний конфлікт. Однак останнім часом, як я розумію, православно–греко-католицькі стосунки перейшли із стадії війни в стадію, я сказав би, нормального стратегічного протистояння православ'я і католицизму. А от які перспективи замирення між УПЦ та УАПЦ?

– Не можу цілковито погодитися з вашою оцінкою нинішнього стану православно–греко-католицького протистояння. Я маю на увазі не лише УПЦ, а й УАПЦ. Ці стосунки ще зберігають свою вибухонебезпечність. Ідеться лише про нові форми тиску на православних з боку греко-католиків, а подекуди й органів місцевої влади, що симпатизують їм. Однією з таких форм є захоплення православних храмів під прикриттям ідеї так званих почергових богослужінь.

 

– У такому випадку поставимо питання по-іншому. Міжправославний конфлікт – найболючіший і найбезглуздіший, з погляду вселенського православ'я, елемент міжцерковних протиріч, що існують в сучасній Україні. Чи є відчутні зрушення, які свідчили б про зближення двох православних церков з наступним їх злиттям? На Всеукраїнському міжрелігійному форумі, що відбувся у листопаді минулого року, мені довелося чути, як архієпископ Вишгородський і Переяславський Антоній (УАПЦ) звинуватив Вас у небажанні вести справу до об'єднання двох православних церков. У чому тут справа?

– Питання стосунків між УПЦ і УАПЦ та її ієрархами – складне питання. Саме цим і зумовлена наша неспішність у справі їх налагодження. Як тут розвиваються події? У вересні, як ви пам'ятаєте, було звернення єпископів УАПЦ до ієрархів УПЦ про необхідність об'єднання православних в Україні та заснування Українського патріархату. Потім було рішення Собору УПЦ про те, що в Україні може бути лише одна канонічна православна церква, яка об'єднує православних християн усіх національностей, але реальна основа для подолання розколу може бути створена після одержання нею повної самостійності. Після того ми вже зустрічалися кілька разів. Вперше – після закінчення Міжрелігійного форуму, 20 листопада минулого року. На цій та наступних зустрічах ми домовилися про те, що тільки-но УПЦ отримає повну самостійність, як відкриється дорога для повернення єпископів та віруючого люду УАПЦ до канонічно автокефальної церкви.

 

– Цікаво, в якій якості будуть повертатися єпископи?

– Якщо наша церква визнає, що при проведенні їхніх хіротоній не було порушене апостольське спадкоємство, то вони можуть залишитися єпископами. В такій якості ми можемо прийняти їх лише маючи повні канонічні підстави, а отже будемо змушені достеменно розібратися у механізмі їхньої хіротонії. Якщо ж виявиться, що вони не мають апостольського спадкоємства, тоді ми його встановимо.

 

– Яким чином?

– Хіротонією. А священики, що пішли з нашої церкви, а тепер повертаються, залишаються, як кажуть, у сущому сані.

 

– То виходить, що дії, які довго кваліфікувалися УПЦ як розкол, залишаться поза увагою?

– Ні. Вони повинні відмовитися від визнання так званих Київських канонів Василя Липківського. Тоді розколу між православними в Україні не буде. Хоча, можливо, і я це припускаю, що деякий час ще будуть залишатися групи віруючих, що не захочуть піти на воз'єднання і займатимуть радикальні позиції.

 

– Який був рівень представництва церков під час цих зустрічей?

– УПЦ представляв я та інші ієрархи, а УАПЦ – архієреї та впливові священики. Не було лише її глави. Особисто я вважаю, що утвердження повної канонічної незалежності УПЦ відкриє всі можливості для повернення до неї усіх православних України.

 

– Якщо це так, то чому на запланованій Форумом другій міжцерковній зустрічі, яка відбулася в січні, не було представників УАПЦ?

– Причиною цьому – затримка з наданням УПЦ автокефалії. Тому ієрархи УАПЦ почали піддавати сумніву можливість позитивного завершення цього процесу і знову надали перевагу тим методам, які практикувалися ними раніше. Вони пішли шляхом переведення православних парафій у свою юрисдикцію. Це особливо стосується сходу України і, звичайно, породжує певну напруженість.

 

– На закінчення попрошу Вас прокоментувати останні виступи в пресі стосовно нового курсу УПЦ та ті, що безпосередньо торкаються Вас.

– Я переконаний у тому, що виступи «Огонька», «Независимости», а також подібні до них матеріали, що вже з'явилися і ще з'являться, не випадкові. Вони шукають сьогодні свого читача саме тому, що тепер постало питання – бути чи не бути самостійною Українській православній церкві?

Доки я займав таку позицію, що УПЦ повинна залишатися у складі Московського патріархату, доти ті сили, що водять сьогодні рукою авторів цих публікацій, спиралися на мене як на наріжний камінь. Вони говорили, що доки митрополит Філарет на Київській кафедрі, доти Українська церква не вийде зі складу РПЦ. Навіть вручаючи Грамоту про самостійність в управлінні, мені говорили, що доки я живий, то вони певні, що Українська церква буде разом з Московським престолом. Їх бентежив лише розвиток подій в Україні після того, як мене не стане.

Але коли вони побачили, що той, на кого вони мали надію, повів церкву до незалежності, тоді вони вдалися до радикальної протидії.

Мені вже доводилося говорити з деяких питань, що складають серцевину цих публікацій, і я не хотів би повертатися до цього і переконувати когось у своїй правоті.

 

– Чому Ви не спростовуєте подібних публікацій чи не подаєте на їх авторів у суд? Мені здалося, що окремі їх автори в цьому розумінні навіть розчаровані Вами. Виходить так, що мовчання – знак згоди.

– Ні. Я вважаю, що реагувати на це просто не треба. Хоча б тому, що вони цього хочуть. Хочуть будь-якої реакції. Для цього вдаються до явних наклепів, щоб у мене з'явилося бажання спростувати їх. Вони хочуть змусити мене піти цією дорогою. А я не пішов і не піду нею. Я піду своєю дорогою. Тому що йдеться ж не лише про мене. Ідеться про Церкву. Вони прагнуть суду, щоб надати ще більшого розголосу своїм вигадкам, забуваючи, що суд буде неодмінно – Суд Божий.

 

Лютий 1992 р.

 

ЛЮДИНА І СВІТ. – № 4 (379), 1992. – Сс. 2-7.

Опубликовано: 23.09.2018 в 21:07

Рубрики: Главные новости, Українська версiя



Пожалуйста, поддержите "Портал-Credo.Ru"!

В сюжете:

  1. Патриарх Филарет (Денисенко) пообещал обратиться в Евросоюз, если украинская власть не защитит УПЦ КП от "рейдерских захватов"
  2. ВИДЕО: "Имущество остается за нами!" Брифинг Патриарха Филарета (Денисенко) по итогам заседания Синода ПЦУ, 25 июня (на укр. яз.)
  3. Почетный Патриарх ПЦУ Филарет (Денисенко), объявивший о воссоздании УПЦ КП, хиротонисал двух епископов
  4. Синод ПЦУ решает вопрос о статусе "ушедшего в раскол" почетного Патриарха Филарета
  5. Зампред ОВЦС УПЦ МП в интервью газете правительства РФ похвалил Зеленского и признал "улучшение" положения Московского патриархата в Украине
  6. МОНИТОРИНГ СМИ: Но патриархом быть обязан. 90-летний Киевский Патриарх Филарет (Денисенко) вновь расколол Украинскую Церковь. Его действия выглядят не вполне добровольными
  7. Приход храма XVIII века в Одесской области перешел из УПЦ МП в ПЦУ
  8. Двух клириков, избранных во епископы на Поместном Соборе УПЦ КП, ПЦУ запретила в служении
  9. Патриарх Филарет (Денисенко) пожаловался главе МВД Украины на "захват" храмов УПЦ КП
  10. Патриарх Филарет (Денисенко) пообещал «не воевать за имущество» с ПЦУ
Главные новости

МЫСЛИ: Сергей Бычков. СТРАСТИ ВОКРУГ РУССКОГО ЭКЗАРХАТА В ПАРИЖЕ. Жесткая встреча в Вене на фоне судебного процесса в Ницце

Большинство православных в России живут не согласно Уставу РПЦ МП, а по милости Божией и указаниям архиереев. Недавно протодиакон Андрей ...
Подробнее

Белгородский митрополит РПЦ МП заявил, что войну 1941-45 гг. выиграли крещеные люди, а безбожники погибли

В начале Великой отечественной войны 1941-45 гг. в основном погибали некрещеные солдаты Красной армии "за то, что были безбожниками". Об ...
Подробнее

Община РПАЦ в Трубчевске добилась от новых хозяев отобранного у нее храма прекращения его осквернения подростками

Трое подростков, приглашенных новым собственником Свято-Ильинского храма в г. Трубчевске Брянской области, в течение нескольких часов 20 июня оскверняли храм ...
Подробнее

Студенты Московской духовной академии РПЦ МП пересдают экзамен после его тотальной фальсификации

Переэкзаменовка всего курса бакалавиата Московской духовной академии (МДА) РПЦ МП проходит после расследования информации о тотальных подтасовках билетов на итоговом ...
Подробнее

Почетный Патриарх ПЦУ Филарет (Денисенко), объявивший о воссоздании УПЦ КП, хиротонисал двух епископов

Во епископа Харьковского и Богодуховского УПЦ КП хиротонисал 22 июня во Владимирском соборе Киева почетный Патриарх ПЦУ Филарет (Денисенко) клирика ...
Подробнее

Синод ПЦУ оставил Патриарха Филарета в составе Церкви, однако отлучил поддержавших его архиереев и клириков

"Почетный Патриарх Филарет остается в составе епископата Православной Церкви Украины, однако утратил канонические права и обязанности, связанные с управлением епархией", ...
Подробнее

Президент Саломе Зурабишвили исключает «православный союз» Грузии с Россией

Президент Грузии Саломе Зурабишвили заявляет, что ее страна не может иметь некий "православный союз" со страной, которая оккупировала территории Грузии. «Какой ...
Подробнее

МОНИТОРИНГ СМИ: "Русофобская провокация" или "ползучая оккупация"? Межпарламентская ассамблея православия, созданная для продвижения интересов РФ, вряд ли сможет функционировать после случившегося в Тбилиси

В Тбилиси толпа попыталась взять штурмом здание парламента. Полиция применила для разгона демонстрации слезоточивый газ, водометы и резиновые пули, 240 ...
Подробнее